Вступ. У сучасній війні авіація займає провідне місце, тому всі питання, які підвищують якість професійної діяльності Державної авіації, набувають першочергового значення. У процесі експлуатації літального апарата в льотчика розвивається стан втоми, який інтегрально віддзеркалює вплив комплексу шкідливих факторів і сприяє погіршенню якості обробки інформації, знижує увагу, швидкість реакції й тим самим підвищує ризик виникнення фатальних помилок. Новим сучасним фактором, який обтяжує функціональний стан осіб льотного складу та авіаційного персоналу, є час неспання вночі у зв’язку з активним використанням своїх мобільних телефонів і планшетів з метою підключення до Facebook, Twitter, Instagram та інших соціальних мереж. Сьогодні втома не вважається таким станом, що є протипоказанням до допуску до виконання польотів. Це обумовлено відсутністю надійних методів оцінки рівня втоми, особливо в осіб різного віку, відсутністю затверджених нормативних-правових актів для визначення допустимих рівнів втоми, відсутністю підготовлених спеціалістів для оцінки рівня втоми тощо. Зараз, в умовах воєнного стану, виникла гостра необхідність оцінювати рівень втоми осіб льотного складу та авіаційного персоналу, що активно виконують бойові завдання. Важливість обговорюваної проблеми посилюється у зв’язку зі залученням до польотів льотчиків різного віку, кваліфікації та досвіду роботи в бойових умовах, що підсилюється дефіцитом кадрів і політикою держави, спрямованої на максимальне збереження життя та здоров’я військовослужбовців. Зважаючи на вище викладене, слід відмітити, що вивчення вікових особливостей формування та розвитку втоми у військових пілотів є актуальним питанням сьогодення.
Мета дослідження – узагальнення досвіду щодо психофізіологічних реакцій, пов’язаних з розвитком втоми у військових вертолітників різного віку з урахуванням їхньої професійної діяльності в реальному театрі воєнних дій. Матеріали та методи дослідження. Для виявлення вікових особливостей розвитку втоми у військових вертолітників було відібрано 573 відповідних фахівців віком від 22 до 59 років у період проходження стаціонарної лікарсько-льотної експертизи на базі відділення психофізіології та психології Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону. Обстеження виконувалось за допомогою програмно-апаратного комплексу для проведення психофізіологічних досліджень «ПФИ-2». Організація та методи обстежень були розроблені на основі теоретичних і практичних підходів.
Результати. Зовнішнім індикатором, що в деякій мірі відображається на процесі розвитку втоми у військових вертолітників, є період від моменту виходу з відпустки до моменту обстеження, оскільки такий час, з виключенням початкової фази впрацьовування та стабілізації рівня працездатності, віддзеркалює тенденцію втрати функціональних резервів організму пілотів. Варто зауважити, що у вертолітників різного віку процес згасання функціональних резервів і підвищення рівня втоми може проходити з достатньо неоднаковою швидкістю. Для виключення впливу механізмів втоми, що реалізуються в інших вікових групах, було проаналізовано окремі чотири вікових діапазони: 20–29, 30–39, 40–49, 50–59 років. У віковому діапазоні 50–59 років спостерігається найбільша кількість інформативних показників – 8,75 % яких відноситься до швидкісних характеристик. Решта параметрів стосуються концентрації уваги (12,5 %) та короткочасної зорової пам’яті (12,5 %). Коефіцієнт множинної кореляції в цьому випадку складає R = 0,62 (p = 0,005). Наступний віковий діапазон 40–49 років має меншу кількість інформативних показників (6). Серед них 33,3 % – швидкісні характеристики, 50,0 % – індикатори реакції на рухомий об’єкт і 16,7 % – показники короткочасної зорової пам’яті. Коефіцієнт множинної кореляції між цими психофізіологічними параметрами складає R = 0,27 (p = 0,04). Розвиток втоми у вертолітників у віковому діапазоні 30–39 років має 5 інформативних показників. Серед них 60,0 % відноситься до швидкісних характеристик і 40,0 % – до показників просторового орієнтування. Коефіцієнт множинної кореляції між цими психофізіологічними параметрами скла- дає R = 0,29 (p = 0,013). Віковий діапазон 20–29 років представлений 6 інформативними показниками. Цікавим є факт, що серед цих показників тільки 16,7 % належить до групи швидкісних реакцій, 50,0 % показників характери- зують просторове орієнтування та 33,3 % психофізіологічних характеристик стосуються оцінки короткочасної зорової пам’яті. Коефіцієнт множинної кореляції між цими психофізіологічними показниками складає R = 0,32 (p = 0,006). Узагальнивши отримані результати за всіма віковими групами, варто відмітити, що процент викорис- тання швидкісних реакцій, пов’язаних з втомою, має тенденцію до зменшення у вертолітників від старшого віку до молодшого. Особливо ця тенденція позначається в групах 50–59 та 20–29 років. Виходить, що в старшому віці найбільше страждають швидкісні реакції. Тому втома, яка у віці 50–59 років проявляється в більшій мірі, тісно пов’язана саме з найвразливішими для цього віку швидкісними реакціями, і, навпаки, особам молодого віку більш притаманні якісні та стабільні швидкісні реакції. Внесок когнітивних функцій в обговорюваний ряд віко- вих груп має протилежну тенденцію. Тобто, зі зменшенням віку в аналізованих групах спостерігається ріст внеску когнітивних функцій, пов’язаних з розвитком втоми. Обидві відмічені тенденції є доказом факту поступового зниження швидкісних характеристик з віком і збільшенням внеску когнітивних функцій у молодих вертолітників. Ще одна важлива особливість розвитку втоми витікає з проведеного множинного покрокового кореляційно- регресійного аналізу. Розраховані коефіцієнти кореляції структуруються в наступний ряд: 0,62 (у віці 50–59 років), 0,27 (у віці 40–49 років), 0,29 (у віці 30–39 років), 0,32 (у віці 20–29 років). Такий профіль зміни коефіцієнтів кореляції можна пояснити наступним чином: більша інтенсивність процесів формування втоми у старших віко- вих груп вертолітників тоді, коли зменшення їхніх швидкісних можливостей більш тісно пов’язано з порушенням функціонального стану; ступінь зв’язку психофізіологічних функцій з вираженою втомою приблизно однаковий у всіх інших вікових групах і заходиться на середньому рівні, що говорить про наявність значних компенсаторних можливостей у вертолітників віком 20–49 років. Таким чином, кожна вікова група вертолітників має свою специ- фіку розвитку втоми, але загальна закономірність зміни низки окремих психофізіологічних характеристик з віком підтримується.
Висновки. Визначено особливості розвитку втоми у військових вертолітників, які безпосередньо брали участь у бойових діях. Показано, що кожна вікова група має специфічний для цієї групи зв’язок з комплексом психофізіо- логічних функцій, агрегованих зі станом втоми. Особливо цей ефект проявляється в осіб старшого (50–59 років) – швидкісні функції та молодшого (20–29 років) віку – когнітивні функції. Виділено комплекс інформативних показників, пов’язаних з розвитком втоми, у вертолітників різного віку, на основі яких були побудовані рівняння для оцінки рівня втоми. Обговорено шляхи практичного застосування винайдених психофізіологічних ефектів на практиці шляхом оцінки рівня втоми у військових вертолітників для визначення стратегії відновлення їхнього психофізіологічного статусу та тренування відповідних психофізіологічних функцій з урахуванням їхнього вікового критерію.
Ключові слова: вікові особливості, втома, психофізіологічні характеристики, військові вертолітники, швидкісні реакції, когнітивні функції.
Література
Повна стаття (PDF), УКР