You are using an outdated browser. For a faster, safer browsing experience, upgrade for free today.

Особливості формування хронічної втоми у комбатантів з тривалим перебувнням в зоні бойових дій, які лікуються в мобільному шпиталі після поранення чи захворювання. Повідомлення 3. Динаміка трансформації хронічної втоми

ISSN 2223-6775 Український журнал з проблем медицини праці Том.17, №1, 2021

Особливості формування хронічної втоми у комбатантів з тривалим перебувнням в зоні бойових дій, які лікуються в мобільному шпиталі після поранення чи захворювання. Повідомлення 3. Динаміка трансформації хронічної втоми.

Кальниш В.В.1,2, Скочко Т.В.1

https://doi.org/10.33573/ujoh2021.01.015

1 Українська військово-медична академія, м. Київ

2 ДУ «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва НАМН України», м. Київ

Повна стаття (PDF), УКР

Вступ. Констатовано, що кількість публікацій про різноманітні аспекти формування вигорання у представників різних професій достатньо велика, але питанням розвитку вигорання у осіб з різною схильністю до його становлення приділяється небагато уваги, що робить вивчення цієї проблеми актуальним. Іншою вагомою причиною є неоднорідність небезпечних ситуацій, в яких перебуває особа тривалий час, та особливо, в період, коли на неї вже не впливає шкідливий чинник. Ці проблеми можуть бути вирішені при дослідженні комбатантів, які лікуються безпосередньо після поранення чи захворювання в мобільному шпиталі.

Мета дослідження полягає у виявленні особливостей зміни рівня емоційного вигорання у військовослужбовців з різною його виразністю.

Методи та обсяг досліджень. Для виконання даної роботи було обстежено 98 військовослужбовців чоловічої статі віком від 21 до 57 років, після виникнення у них поранень чи хвороб внаслідок перебування в зоні ООС. Лікування комбатантів проводилось на базі мобільного госпіталю. При визначенні тенденцій до розвитку хронічної втоми за параметрами емоційного вигорання використовувалась методика «Діагностика емоційного вигорання особистості» В.В. Бойко. Додатково у комбатантів був оцінений рівень «індивідуальної хвилини» за Ф. Халбергом. За спеціальною анкетою PHQ-9 визначався рівень депресії. Рівень тривожного розладу оцінювався з допомогою опитувальника GAD-7. Констатувався ступінь задоволеності службою. Статистичний аналіз даних здійснювався методами непараметричної статистики та кластерного аналізу.

Результати досліджень. Сформульовану задачу вирішували двома способами. По-перше, з допомогою кореляційного аналізу були з’ясовані наявні зв’язки між дослідженими показниками різних підгруп. Отримані дані про ці зв’язки дали змогу припустити можливі механізми процесу адаптації до тривалого перебування в зоні бойових дій. По-друге, з допомогою кластерного аналізу досліджувані підгрупи були розділені на дві сукупності осіб з різним терміном впливу на них факторів бойового середовища. Цей прийом дав змогу визначити зміни психологічних індикаторів які відбуваються у комбатантів з різним рівнем розвитку емоційного вигорання у цих осіб та набути інформацію щодо змінення симптомів емоційного вигорання при збільшенні терміну дії екстремальних факторів середовища.

Висновки. Встановлено, що кожна фаза вигорання у комбатантів, які тривалий час перебували в зоні бойових дій, свідчить про специфічність відповідних механізмів становлення цього стану у осіб з різним рівнем його прояву: для підгрупи 1 – механізму поступового та неухильного «занурення» в стан вигорання, для підгрупи 2 – механізму підтримки неврівноваженості стану, а для підгрупи 3 – механізму стабілізації емоційних реакцій організму. Показано, що кількість симптомів, які суттєво трансформуються з часом, мають тенденцію до збільшення від підгрупи 1 до підгрупи 3. Разом з тим, спрямованість констатованих зрушень у різних підгрупах має неоднаковий напрям. Якщо у представників підгрупи 1 збільшення терміну перебування в ООС приводить до деградації їх стану, то в підгрупі 2 - спостерігаються різноспрямовані зрушення, які націлені на стабілізацію погіршення стану комбатантів, а в підгрупі 3 спостерігаються позитивні зрушення їх емоційного стану. Винайдені зрушення емоційного вигорання вимагають від відповідної психофізіологічної служби періодичного контролю емоційного стану комбатантів у зв’язку з постійною його трансформацією з часом. Особливу увагу необхідно приділяти представникам групи ризику - військовослужбовцям підгрупи 1.

Ключові слова: емоційне вигорання, комбатанти, екстремальні фактори, бойове середовище, хронічна втома

Література

  1. Бойко В.В. Синдром «эмоционального выгорания» в профессиональном общении. М., 1996.
  2. Бойко В.В. Синдром эмоционального выгорания: диагностика и профилактика / В.В. Бойко. – СПБ: Питер, 2008. – 336 с.
  3. Булыгина В.Г., Шпорт С.В., Дубинский А.А., Проничева М.М. Влияние экстремальных факторов служебной деятельности на психическое здоровье специалистов опасных профессий (обзор зарубежных исследований). Медико-биологические и социально-психологические проблемы безопасности в чрезвычайных ситуациях. 2017. № 3. С. 93-100. https://doi.org/10.25016/2541-7487-2017-0-3-93-100.
  4. Изард К.Э. Психология эмоций. СПб: «Питер». 2000. 464 с.
  5. Ильин Е.П. Психофизиология состояний человека. СПб:«Питер».2005. 412 с.
  6. Луценко О.Л. Вимірювання індивідуальної хвилини як спосіб експрес-оцінки адаптації людини. Сучасний стан розвитку екстремальної та кризової психології: матеріали ІV Міжнародної науково-практичної конференції; 30.11-1.12.2017р. м. Харків. Х.: НУЦЗУ. 2017. С. 165-167.
  7. Молчанова Л.Н. Состояние психического выгорания представителей профессий экстремального профиля в контексте личностного опыта участия в боевых действиях. Вестник КГУ им. Н.А. Некрасова. 2011. № 2. С. 228-232.
  8. Москалёва Т.В. Синдром эмоционального выгорания. Вестник МИТУ-МАСИ. 2018. № 4. С. 63-68.
  9. Орёл В.Е. Феномен «выгорания» в зарубежной психологии: эмпирические исследования и перспективы. Психологический журнал. 2001. Т. 22. № 1. С. 90–101.
  10. Пламмер Ф., Манея Л., Трепель Д., Макмиллан Д. Скрининг тревожных расстройств с помощью GAD-7 и GAD-2: систематический обзор и диагностический метаанализ. Gen Hosp Psychiatry. 2016; 39: 24-31.
  11. Рогинская Т.И. Синдром выгорания в социальных профессиях. Психологический журнал. 2002. Т. 23. № 3. С. 85–95.
  12. Сиваш О.Н. Эмоциональное выгорание военных летчиков разных категорий. Психологические исследования. 2012. М.: Изд-во «Институт психологии РАН». Вып. 6. С. 119-133.
  13. Сошкин П.А. Защитнопреодолевающее поведение у военноморских специалистов с признаками профессионального выгорания. Морская медицина. Т. 6. № 2. С. 74-79.
  14. Спитцер Р.Л., Кроенке К., Уильямс Дж. Б., Лёв Б. Краткая мера для оценки генерализованного тревожного расстройства: GAD-7. Arch Intern Med. 2006. V. 166. P. 1092-1097.
  15. Стресс, выгорание, совладание в современном контексте. Под ред. А.Л. Журавлева, Е.А. Сергиенко. М.: Изд-во «Институт психологии РАН». 2011. 512 с.
  16. Форманюк Т.В. Синдром «эмоционального сгорания» как показатель профессиональной дезадаптации учителя. Вопросы психологии. 1994. № 6. С. 54–67.
  17. Хажуев И.С. Эмоциональное и профессиональное выгорание в контексте переживания стрессов высокой интенсивности. Известия чеченского государственного педагогического университета 2017. №2(18). С. 197-204.
  18. Хаустова О.О., Бушинська О.В., Прохорова О.В., Сахно С.Г. Опитувальник PATIENT HEALTH QUESTIONNAIRE (PHQ) як стандартизована методика виявлення психопатологічних порушень у пацієнтів з хронічними неінфекційними захворюваннями на етапі первинної медичної допомоги. Архів психіатрії. 2014. № 2 (77). C. 22-26.
  19. Halberg F., Cornellissen G., Kotinas G. Feedsidewards Intermodulation strictly among Time Structures, Cronomes, around Us and Cosmo-Vasculo-Neuroimmunity // Neuroimmunomodulation. Perspectives at the new millennium. N.Y. Acad. Sci. 2000. V. 917. 348–375.
  20. Kroenke K., Spitzer R.L., Williams J.B., Monahan P.O., Löwe B. Тревожные расстройства в первичной медико-санитарной помощи: распространенность, нарушения, сопутствующие заболевания и выявление. Ann Intern Med. 2007. 146. P. 317-325.
  21. Kroenke K., Spitzer R.L., Williams J.B. The PHQ-9: validity of a brief depression severity measure. J Gen Intern Med. 2001. № 16(9). Р. 606-613.
  22. Spitzer R.L., Kroenke K., Williams J.B. Patient Health Questionnaire Study Group. Validity and utility of a self-report version of PRIME-MD: the PHQ Primary Care Study. JAMA. 1999. V. 282. P. 1737–1744.