Вступ. Сьогодні питання психологічного благополуччя працівників соціальної сфери набуло надзвичайної актуальності. Збереження психологічного здоров’я працівників соціальних професій (медичних, вихователів дошкільних закладів і викладачів вищих навчальних закладів) має важливе міжнародне та державне значення у світлі сучасних викликів: пандемії COVID-19, воєнного стану та соціальних перетворень. Це викликало інтерес до поглибленого вивчення факторів, які впливають на психологічний стан працівників під дією професійних стресорів. У цьому контексті важливим є залучення нових підходів у визначенні розвитку професійного вигорання та діагностики професійних ризиків.
Мета дослідження – дослідити за допомогою медико-психологічного опитування психоемоційний стан працівників закладів охорони здоров’я, викладачів закладів вищої та вихователів дошкільної освіти, що зазнають впливу надмірної дії психологічних факторів і високого ступеня напруженості трудового процесу.
Матеріали та методи дослідження. Проведено анонімне медико-психологічне опитування працівників охорони здоров’я, вихователів дошкільної освіти та викладачів закладу вищої освіти в Харкові. Використано опитувальник «Maslach Burnout Inventory» (MBI-GS) і класифікацію за R. Kalimo et al. для оцінки емоційного вигорання. Проведено оцінку нервово-психічної напруженості (НПН) викладачів ЗВО за методикою Т. А. Немчин (1983 р.). Дані проаналізовано за допомогою програми IBM SPSS Statistics Standard Campus Edition 26.0 (5725-A54) і методів машинного навчання, зокрема алгоритмів з бібліотеки sklearn в поєднанні з eli5 у середовищі Python 3.9.
Результати. Рівень професійного вигорання у медичних працівників залежав від їхньої спеціалізації. Лікарі-онкологи виявили менший ризик емоційного виснаження (21,6 %) та цинізму (24,3 %). Серед працівників екстреної медичної допомоги виявлено найвищий ступінь емоційного виснаження (37,5 %), ефективності праці – понад 76 %. Лікарі реанімаційного профілю мали найвищий ступінь цинізму (39,7 %) та редукції особистих досягнень (49,3 %). Встановлені статево залежні особливості серед досліджуваних груп і визначені інформативні критерії виникнення професійного вигорання для різних медичних професій. Серед вихователів виявлено, що чверть респондентів має високий рівень емоційного виснаження та деперсоналізації. Одночасно ризик вигорання встановлений лише в 3 % вихователів. Майже 90 % викладачів перебували в діапазоні детензивного нервово-психічного напруження, проте мали ознаки стомлення від професійної діяльності протягом навчального року: 79 % потребували відпочинку, 36,8 % відчували себе виснаженими.
Висновки. Синдром «професійне вигорання» є широко поширеним явищем серед професій, де взаємодія між працівниками має важливе значення. Ця проблема особливо актуальна для медичних закладів, дошкільних установ і вищих навчальних закладів в Україні. Для розв’язання цього завдання важливо розробити новаторські методи раннього виявлення передвісників прояву синдрому та визначити набір профілактичних заходів зі запобігання його розвитку. Водночас необхідно враховувати специфіку кожної професії, оскільки їхні особливості мають безпосередній вплив на механізми виникнення та прояву цього явища.
Ключові слова: професійне вигорання, професійний стрес, лікарі, вихователі, викладачі закладів вищої освіти.
Література
Повна стаття (PDF), УКР