https://doi.org/10.33573/ujoh2020.02.115
1Українська військово-медична академія, м. Київ
2Державна установа «Інститут медицини праці імені Ю. І. Кундієва Національної академії медичних наук України», м. Київ
Вступ. Тривала й напружена робота фахівця може сприяти розвитку в нього станів хронічного напруження та втоми. Особливо такі обставини, що ускладнені об'єктивним і частим ризиком здоров'ю і життю людини (які проявляються в умовах бойових дій), сприятимуть прискоренню цього процесу. Питання розвитку хронічної втоми у військовослужбовців, які тривалий час перебували в зоні бойових дій, ще недостатньо вивчено. Із цим пов'язані методичні труднощі щодо отримання відповідної інформації відразу після виходу таких бійців із зони Операції Об'єднаних сил (ООС). Тому таких досліджень, особливо в аспекті оцінки рівня хронічної втоми, було проведено вкрай мало.
Мета дослідження – виявити особливості розвитку хронічної втоми у військовослужбовців, які мають тривалий стаж перебування в зоні бойових дій, і розробити на цій основі прийоми оцінки рівня втоми тв вигорання. Матеріали та методи дослідження. Обстежено 98 військовослужбовців чоловічої статі віком від 21 до 57 років після виникнення поранень чи хвороб внаслідок перебування в зоні ООС. Лікування комбатантів проводилось на базі мобільного госпіталю. Психофізіологічні дослідження відбувались за наявності біоетичної згоди. Для визначення тенденцій до розвитку хронічної втоми використовувалась методика «Діагностика емоційного вигорання особистості» В. В. Бойко. Оцінка рівня «індивідуальної хвилини» проводилась за методикою Ф. Халберга. Ступінь задоволеності службою оцінювався за бінарною шкалою: 1 – задоволений службою; 0 – не задоволений службою. Статистичний аналіз даних здійснювався методами варіаційної та непараметричної статистики, а також кластерного, покрокового дискримінантного та кореляційного аналізу.
Результати. Встановлена структура прояву симптомів вигорання в комбатантів після тривалого впливу бойового стресу. Показана відсутність у комбатантів яскраво вираженої фази виснаження та наявність відносно невеликого числа симптомів, що свідчать про наявність вираженої фази резистенції. Задекларована можлива наявність додаткових механізмів, що забезпечують існування виявленої структури стану вигорання в комбатантів. Імовірним дієвим механізмом, що призводить до такого результату, може бути механізм стихійного відсіювання більш слабких військовослужбовців протягом їх перебування в зоні ООС. Констатовано, що для збереження боєздатності частин і здоров'я військовослужбовців необхідно мати дієвий механізм забезпечення своєчасного усунення осіб зі слабкою стресостійкістю та переведення їх на виконання робіт, не пов'язаних з постійною дією бойового стресу. Для цього слід передбачити наявність спеціальних мобільних груп психофізіологів, психологів, лікарів, які будуть оперативно оцінювати функціональний стан комбатантів і давати конкретні результати своїх досліджень і відповідні рекомендації командуванню частин.
Висновки. Встановлена значна неоднорідність емоційного стану контингенту комбатантів, що тривалий час перебували в зоні ООС, за параметром рівня вигорання. У 16,3 % із них спостерігався прояв сформованої фази резистенції, у 43,9 % – фаза резистенції перебувала на рівні формування, а в 39,8 % – жодна з фаз вигорання ще не була сформована. Виділено симптоми емоційного вигорання, які можуть бути інформативними для оцінки функціонального стану комбатантів. Показано, що комплексний аналіз симптомів окремих фаз емоційного вигорання дає можливість отримати досить повну інформацію щодо приналежності комбатанта до підгрупи з відповідним ступенем прояву цього стану. Розроблено розв’язувальні правила, які дають можливість оцінити вигорання комбатанта з різним ступенем достовірності одержуваних даних: окремо за симптомами фази напруги – 65,3 %, фази резистенції – 77,6 % і фази виснаження – 81,6 %, що дає можливість використання в практичних цілях обмеженої кількості симптомів вигорання для отримання скринінгових експрес-оцінок його рівня. Виявлено, що більш вигорілі комбатанти мають вищий рівень активації, дезадаптації, тривожності та невдоволення собою. Симптоми фази напруги можуть бути використані для тонкої діагностики вигорання особливо в області регулювання рівня напруги фізіологічних і психофізіологічних компонентів, що впливають на формування функціонального стану комбатанта. На основі отриманих даних для підвищення боєздатності та збереження здоров'я комбатантів запропоновано використання мобільних груп психофізіологів, психологів і лікарів, які можуть оперативно оцінювати функціональний стан військовослужбовців як безпосередньо в частинах, так і в мобільних госпіталях і надавати відповідні конкретні рекомендації командуванню з раціоналізації кадрового складу військових частин.
Ключові слова: синдром емоційного вигорання, напруження, резистенція, виснаження, комбатант, тривала діяльність в умовах бойових дій
